осінь,гляньте - прийшла осінь.

У кожному з нас живе свій персональний Люцифер. Який іде проти мирної нашої натури, що прагне бути з усіма, робить нас "іншими", романтичними "не такими, як всі", розриваючи нас на Небо і Землю.
В середині кожного з нас стоїть велике, на повний зріст дзеркало, яке точно відбиває, всю нашу сутність, тільки абсолютно навпаки.
І ти вчишся жити з цим. Або вчишся робити вигляд, що все нормально.
Комусь щастить вдало грати на своїх контрастах і він стає найвідомішим британським письменником, наприклад.
А комусь не щастить, і через це вона спочатку спонтанно йде молитися в православну церкву, хоча сама успішно вже довший час (не) сповідує іншу віру, а потім п’є вино і плаче під спів чоловіка, який помер.

ранок

Ранок. Насправді він неймовірно давить,тисне на тебе усією своєю ранковою сутністю,наче товща морської води,а ти на дні.
Хочеш ти цього чи ні,але мимовільно виникає бажання увімкнути якесь ранкове шоу,поснідати нормально і йти робити справи. Начебто все як треба,але,якшо задуматись,то помітиш,що ці благородні поривання нав'язані фільмами,рекламою,можливо,старими спогадами і ще чимсь,ну точно,чужорідним для твоєї природи і звичок,вироблених роками.
Так от,ранок ненав'язливо тисне,навіть нагадує про осінь,намагаючись відродити звичку починати жити(читай:діяти і все,шо під падає під вислів "шось РОБИТИ") тоді,коли починає більшість,але я не піддаюся на ці антипрокрастинаційні провокації. Я сильна. Я тримаюсь.

я не вмію підбирати заголовки

Як діяти,коли ну дуже хочеться сховати голову в пісок

А він вже весь пішов на будівництво замків?

Коли хочеться замовкнути,зникнути і стертись з пам’яті,але ти вже біля мікрофону. І повний зал.

Кому жалітись,коли хочеться видалити свій аккаунт,

Але в житті немає функції «вийти»?

Якому оператору подзвонити,коли ти не тягнеш свій тарифний життєвий план і хочеш його відключити?

Як втриматись від спокуси пострибати на підвіконнику,

Адже вільних скакалок нема,а пострибати дуже хочеться?

Та ні,насправді все чудово.

Це саме той прекрасний період в житті,коли все смакує добре,завдяки твоїм власним смаковим рецепторам,які ще покращують і роблять яскравішим будь-що.

about наболіле

а якшо усі твої "хочу" -
це лише чергова хвороба?
спробуй заліпити рот скотчем,
спробуй вийти на іншу дорогу
Ти справді віриш у абсолютне щастя?
Яке прийде саме тоді,коли отримаєш бажане
Серйозно??Нудне життя без всяких напастей?..

ванна кімната

чого майже всі найкращі думки приходять,коли ти перетинаєш поріг власної ванної кімнати?
шо це за ванна магія?чи як інакше?як пояснити особливу ванну атмосферу,потрапляючи в яку людям в голову починають приходити думки,ідеї,рими??
чи пов'язано це якось з тим,шо саме ванна кімната - є місцем,де ти очищуєшся?(процес фізичного очищення ототожнюється з процесом очищення морального завдяки релаксації і відстороненості від зовнішніх проблем)
чи можна ванну кімнату назвати аналогом церкви?
яке взагалі призначення церкви?ще пам'ятає хтось?якшо не помиляюсь,це місце,де людина приходить і жаліється Богу.чи приходять до церкви лише самотні люди,яким більше нема кому виговоритись?
в якійсь статті про призначення церкви говорилось,шо це також місце,де людина очищується
хіба не шикарно?!
виходить,ванна - це найособливіше і найважливіше місце в будинку!!!
го всі в ванну,крч

про щастя

Що таке щастя,гроші та кохання? 

Для чого ставити три різних питання для речей взаємопов'язаних? Людина переживає(?) щастя,коли має гроші,до яких вона відчуває кохання. Хтось може заперечити,мовляв,до грошей у людини любов. Я ж запитаю,а чим власне вони відрізняються? І мені дадуть відповідь,що от же,кохання,згідно Вікіпедії,може бути лише між двома людьми,а любов,то вже до всього іншого. Але якщо,наприклад,кохана людина іншу кохає лише за її гроші,то як тоді бути???
Отже,пошуки окремого визначення кохання зайшли в глухий кут. 
Далі - гроші. Який асоціативний ряд це слово викликає у більшості? "Кохана" людина,в якої ці гроші є,сім'я і діти,які теж потребують цього цікавого плоду товарних відносин,бабуся чи мама,що десь на заробітках обмінює свої роки на ці ж кольорові папірці. То як,гроші - це люди?
І,нарешті,щастя. Особисто мені чогось одразу бачиться світлий,яскравий,неосяжний клубок,звідкись тихо лунає дитяча музика і все це десь дуже-дуже далеко,за межами реального.
Потім згадується рідна,світла й тепла домівка,де я маленька граюсь,біля мене мама,бабуся,всі рідні і дуже спокійно й хороше.. Чудовий період,позбавлений будь-яких роздумів і турбот:про гроші,щастя,кохання чи любов та інші дурниці або не дурниці,я тоді про це теж не думала. 

То виходить,щастя - це минуле?

покора

Звісно,Прометей був у шоці,коли прокинувся від полум’я,яке вже тепло його огортало.

Не щодня ж тебе намагаються вбити ті,кого ти врятував.

Так от,Прометей згорав. Він горів і не чув болю,через те,шо був надто зайнятий своїми думками і станом афігєвшості. Та й взагалі,кажуть,шо біль,то лише фікція нашого мозку. Наш мозок,він взагалі ще той найо..ее..жартівник,фікція-мейдер. І грубо кажучи,всі періоди нашого самовдосконалення – це шось більше ніж боротьба зі своєю лінню. Це ще й вічне слідкування за підлою своєю природою,за підсвідомим,яке без твого відома висвітлює життя у вигідному для тебе світлі. І це нормально(для того підсвідомого),воно ж хоче ще попрацювати,тому й не зацікавлене в твоєму передчасному виході з цієї прикольної туси,яку тривіально називають життям.

Про що це я? а,Прометей. Він помирав. Помирав дуже тупо,адже люди вирішили його спалити. Природно,що одразу після озвучення якогось генія цієї ідеї знайшлися такі,які почали називати всіх провокаторами і стверджувати,шо то боги нашептали таку думку,бо їм вигідно,аби люди самі позбулися свого найбільшого благодійника і не отримали від нього більше ніяких корисних ніштяків. Але Доля вирішив,шо товариство осіб,яким в серце і око потрапили кусочки дзеркала провокації,через які вони почали бачити всюди й в усьому лише змови,зради й провокаторів,так от,шо товариство це буде не кількісним. Того багато людей таки зібрались разом,«щоб жити спільно і надавати один одному допомогу»,адже відчували багато в чому потребу(як і хотів Платон),а особливо потребу в спаленні цього чортового Прометея.

Тож перетворюється,не поспішаючи зовсім,Прометей на попіл і думає собі «а хулі я,собствєнна-то горю?я ж бог і всі діла». Провокатори,тьфу ти,противники цієї ідеї теж не могли вшарити. Але вони одразу б просікли всю фішку,якби побачили з якою впевненістю й рішучістю натовп збирав хмиз для великої святкової ватри,шо організовувалась в честь свята доброти й вдячності. Вони збирали цей клятий хмиз і смакували момент спалення Прометея. І жодному з них,повірте,жодному хмизозбирачу-провокатору навіть на думку не спало,шо друг Зевса може не горіти.

Справа в тому,що є теорія про існування Беззаперечної Істини. Тобто такої,яка не потребує жодних доказів і не викликає будь-яких сумнівів. Ти просто відкриваєш для себе цю Істину і згадуєш/усвідомлюєш/приймаєш/випиваєш її,ну як хочеш. І характерною її особливістю(так як вона з ряду «найважливіших істин») є неминучість і абсолютне прийняття.

Того коли Прометею прийшов час згоріти,він згорів.