about наболіле

а якшо усі твої "хочу" -
це лише чергова хвороба?
спробуй заліпити рот скотчем,
спробуй вийти на іншу дорогу
Ти справді віриш у абсолютне щастя?
Яке прийде саме тоді,коли отримаєш бажане
Серйозно??Нудне життя без всяких напастей?..

ванна кімната

чого майже всі найкращі думки приходять,коли ти перетинаєш поріг власної ванної кімнати?
шо це за ванна магія?чи як інакше?як пояснити особливу ванну атмосферу,потрапляючи в яку людям в голову починають приходити думки,ідеї,рими??
чи пов'язано це якось з тим,шо саме ванна кімната - є місцем,де ти очищуєшся?(процес фізичного очищення ототожнюється з процесом очищення морального завдяки релаксації і відстороненості від зовнішніх проблем)
чи можна ванну кімнату назвати аналогом церкви?
яке взагалі призначення церкви?ще пам'ятає хтось?якшо не помиляюсь,це місце,де людина приходить і жаліється Богу.чи приходять до церкви лише самотні люди,яким більше нема кому виговоритись?
в якійсь статті про призначення церкви говорилось,шо це також місце,де людина очищується
хіба не шикарно?!
виходить,ванна - це найособливіше і найважливіше місце в будинку!!!
го всі в ванну,крч

про щастя

Що таке щастя,гроші та кохання? 

Для чого ставити три різних питання для речей взаємопов'язаних? Людина переживає(?) щастя,коли має гроші,до яких вона відчуває кохання. Хтось може заперечити,мовляв,до грошей у людини любов. Я ж запитаю,а чим власне вони відрізняються? І мені дадуть відповідь,що от же,кохання,згідно Вікіпедії,може бути лише між двома людьми,а любов,то вже до всього іншого. Але якщо,наприклад,кохана людина іншу кохає лише за її гроші,то як тоді бути???
Отже,пошуки окремого визначення кохання зайшли в глухий кут. 
Далі - гроші. Який асоціативний ряд це слово викликає у більшості? "Кохана" людина,в якої ці гроші є,сім'я і діти,які теж потребують цього цікавого плоду товарних відносин,бабуся чи мама,що десь на заробітках обмінює свої роки на ці ж кольорові папірці. То як,гроші - це люди?
І,нарешті,щастя. Особисто мені чогось одразу бачиться світлий,яскравий,неосяжний клубок,звідкись тихо лунає дитяча музика і все це десь дуже-дуже далеко,за межами реального.
Потім згадується рідна,світла й тепла домівка,де я маленька граюсь,біля мене мама,бабуся,всі рідні і дуже спокійно й хороше.. Чудовий період,позбавлений будь-яких роздумів і турбот:про гроші,щастя,кохання чи любов та інші дурниці або не дурниці,я тоді про це теж не думала. 

То виходить,щастя - це минуле?

покора

Звісно,Прометей був у шоці,коли прокинувся від полум’я,яке вже тепло його огортало.

Не щодня ж тебе намагаються вбити ті,кого ти врятував.

Так от,Прометей згорав. Він горів і не чув болю,через те,шо був надто зайнятий своїми думками і станом афігєвшості. Та й взагалі,кажуть,шо біль,то лише фікція нашого мозку. Наш мозок,він взагалі ще той найо..ее..жартівник,фікція-мейдер. І грубо кажучи,всі періоди нашого самовдосконалення – це шось більше ніж боротьба зі своєю лінню. Це ще й вічне слідкування за підлою своєю природою,за підсвідомим,яке без твого відома висвітлює життя у вигідному для тебе світлі. І це нормально(для того підсвідомого),воно ж хоче ще попрацювати,тому й не зацікавлене в твоєму передчасному виході з цієї прикольної туси,яку тривіально називають життям.

Про що це я? а,Прометей. Він помирав. Помирав дуже тупо,адже люди вирішили його спалити. Природно,що одразу після озвучення якогось генія цієї ідеї знайшлися такі,які почали називати всіх провокаторами і стверджувати,шо то боги нашептали таку думку,бо їм вигідно,аби люди самі позбулися свого найбільшого благодійника і не отримали від нього більше ніяких корисних ніштяків. Але Доля вирішив,шо товариство осіб,яким в серце і око потрапили кусочки дзеркала провокації,через які вони почали бачити всюди й в усьому лише змови,зради й провокаторів,так от,шо товариство це буде не кількісним. Того багато людей таки зібрались разом,«щоб жити спільно і надавати один одному допомогу»,адже відчували багато в чому потребу(як і хотів Платон),а особливо потребу в спаленні цього чортового Прометея.

Тож перетворюється,не поспішаючи зовсім,Прометей на попіл і думає собі «а хулі я,собствєнна-то горю?я ж бог і всі діла». Провокатори,тьфу ти,противники цієї ідеї теж не могли вшарити. Але вони одразу б просікли всю фішку,якби побачили з якою впевненістю й рішучістю натовп збирав хмиз для великої святкової ватри,шо організовувалась в честь свята доброти й вдячності. Вони збирали цей клятий хмиз і смакували момент спалення Прометея. І жодному з них,повірте,жодному хмизозбирачу-провокатору навіть на думку не спало,шо друг Зевса може не горіти.

Справа в тому,що є теорія про існування Беззаперечної Істини. Тобто такої,яка не потребує жодних доказів і не викликає будь-яких сумнівів. Ти просто відкриваєш для себе цю Істину і згадуєш/усвідомлюєш/приймаєш/випиваєш її,ну як хочеш. І характерною її особливістю(так як вона з ряду «найважливіших істин») є неминучість і абсолютне прийняття.

Того коли Прометею прийшов час згоріти,він згорів.

р е а л ь н і с т ь

Шариш? А якшо це все,уся твоя дорогоцінна «реальність» всього лише витвір твоєї хворої фантазії? Якшо просто підсвідоме продукує такий сон? …або ти в комі вже 7й рік,й зі справжньою реальністю тебе пов’язують лише рідні,які ще й досі наївно тебе відвідують два рази в рік і санітари? Або під час підготовки до найважливіших-іспитів-усього-життя в тебе просто остаточно здали нерви й стрімкого розвитку набрав хронічний нервовий розлад,і насправді ти вже довгий час лише тим і займаєшся,шо доволі вдало виконуєш одного із предметів інтер’єру затишної кімнатки псих-лікарні з м’якими стінами? Мм?)

Але навіть якщо і так,то чим усвідомлена,хоча й вигадана,твоя реальність відрізняється від загальноприйнятої(і чому загальноприйнята реальність не може бути лише витвором чиєїсь іншої уяви або знову ж таки твоєї?)? 

Мабуть,нічим,якщо вона справді осмислена.

недо-

Йшов десятий день другого місяця канікул. Вона сиділа на ліжку й думала про те,що варто ще раз спробувати почати писати. Недоблогерша. Юна особа,переповнена самоіронією та ілюзіями. Тобто така,як і багато інших.
Чи самозакохано писати про себе?
Мене от завжди цікавив такий момент: кажуть,що збоку видно краще. І я погоджувалась,мовляв "ну,звісно.жодні емоції,втома чи ще шось не заважають більш-менш об'єктивній оцінці,коли ти "збоку"". Але разом з тим,хіба не бачиш найкраще бачиш весь механізм саме зсередини?
Отож,чи можна вважати писанину про себе свідченням надмірної любові про себе?
І знову ж таки бісова двобокість ситуації.
Адже на світі стільки всього відбувається!!! Щотижня,щодня,щогодини!!! Відкриття в науці,політика(просто бездонний океан матеріалів),деградація суспільства,сучасне мистецтво,новинки в літературі,50 відтінків сірого врешті-решт! А ти береш і пишеш про себе.
Не було б в тобі думки,що хоч хтось живий віддасть перевагу читанню саме твоєї писанини,а чужої,не писала б. Ну таке.
Але давайте повернемо нашу увімкнену настільну лампу в іншу сторону. Я - безумовно є представницею роду Люди. Отже,текст,в якому йдеться лише про когось одного,все одно стосуватиметься усіх. Те,шо я пишу,хоча б і про себе,буде корисним навіть у якості звичайного прикладу(як не треба писати,як точно треба не писати,які можуть бути самозакохані особи і т.ін.)! Дивовижно,правда?



Себе я прославляю, себе я оспівую,
I те, що приймаю я, приймете й ви,
Бо кожен атом, котрий належить мені,
так само належить вам.

Я тиняюся, шукаючи свою душу,
На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся
й розглядаю стебло травинки.

Мій язик, кожен атом моєї крові складається з
цього ґрунту, з цього повітря;
Народжений тут від батьків, зароджених тут
батьками, котрі так
само тут народилися,
Я, тридцятисемирічний,
без жодної хворості, розпочинаю
I сподіваюся не урватися аж до смерті.

Вірування та вчення, всіма облишені,
Ви відступили убік - але й ви добрі на місці
своєму, і вас не забуто, -
Я прихищаю всі - правильні й хибні,
я дозволяю стверджувати речі
щонайризикованіші:
Хай промовляє природа без перешкод
з первісною силою.
В. Вітмен "Пісня про себе"