насправді це було не в пт 18.12

осінь зі смаком несмачного чаю з шипшини

наче й прекрасно, а наче й огидно

наче й грієшся,

а наче й просто немає нічого іншого

нічого гіршого
(усім кричиш:)
нічого смачнішого!

пиши вірші

не пиши вірші

плач
смійся

підмітай підлогу

тільки не унивай, блять,

заїбалась вже на обличчя кисле твоє дивитись, сука

нахуй

17.11.15.

геть здоровий глузд чи раціональне мислення!!!
я вигадала собі образ, я вигадала йому підтвердження й легенду.
я обрала собі поведінку, наче я в 7му класі, і все це свідомо.
я намагаюся навмисне писати без знаків окликів, щоб показати всю свою серйозність.
я дуже наївно й зосереджено намагаюсь сама себе наїбати.
бо я так придумала і те, шо в мені твориться зараз, дуже суперечить усій легенді мого образу.

Після понеділка завжди буде йти вівторок. За ним середа, четвер, п'ятниця і так далі.
Найгидкіша та найбезперспективніша вічність, на яку лише може спромогтися вкрай збочений і розбещений людський мозок.
Єдиний клаптик суші, за який можна твердо вхопитися серед хвиль цього вічно тремтячого, мінливого й безмежно змішаного океану непостійності. Навмисне створений людською особою?
Єдиний і основний елемент тільки з ним цілісної картини нашої реальності - адже саме посилаючись на те, шо ПІСЛЯ ПОНЕДІЛКА ЗАВЖДИ ЙДЕ ВІВТОРОК
А ПІСЛЯ ВІВТОРКА СЕРЕДА
ПІСЛЯ СЕРЕДИ
ЧЕТ-ВЕР
А ПОТІМ -
П'ЯТНИЦЯ!
ДАЛІ - СУБОТА І НЕДІЛЯ
Тільки цей аргумент змушує тебе кожного дня прокидатися, тягнути свою тушу в душ(хе-хе, як же пустотливо граюся я зі словами й літерами, які їх складають), щоранку битися із собою ж у намаганнях привести своє тіло(читай:ЗОВНІШНІЙ ВИгляд) в прийнятний для інших та умірений в контексті наших мірок(згадуй: ЛЮДИНА МІРА ВСІХ РЕЧЕЙ) вигляд і йти собі робити якісь справи. Світ же не стоїть на місці, він не може зупинитися, дати тобі перепочити й набратися сил для подальшого Борсання в цьому БляДському Басейні ПОВ-СЯК-ДЕН-НОС-ТІ. Адже навіть цей величезний цвях-вісь, на якому тримається весь світ не в силі якось припинити необмежений біг речі, крутішої за колесо Сансари(а, може, це воно? воно??) -- ПОНЕДІЛОКВІВТОРОКСЕРЕДАЧЕТВЕРП'ЯТНИЦЯСУБОТА А СУКА СУКА СУКА ТАК БУДЕ ПОСТІЙНО? ТАК СПРАВДІ БУДЕ ПОС-ТІЙ-НО???
Може це таке пекло? І найвитонченіша його тортура - усвідомлення дійсної можливості, яка от просто в твоїх руках(ти відчуваєш, як вона намагається втекти крізь пальці, відчуваєш же? ну ж-бо, відчуй), ця можливість БРАВО ЗВАЛИТИ з цієї АХАХХАХАА РЕАЛЬНОСТІ, просунутися в яскраву щілину прорваної вічності в безкінечне й необмежене(не те, про що я пишу, так як моя писанина вже - обмеження. і навіть думка про це - теж її обмеження) ТУТ І ЗАРАЗ, але двірник з вулиці ще не встиг вимести залишки твоєї свідомості, тому, ти встигаєш подумати, а подумати й осмислити означає врахувати всі за й проти, а це означає, в свою чергу, злякатися. І от ти лякаєшся і лишаєшся з цими блядськими, але такими звичними й знайомими понеділком, вівторком, середою й четвергом, адже не дарма ж вигадав їх людський мозок. Хоч якась зачіпка, еге ж? ;)

осінь,гляньте - прийшла осінь.

У кожному з нас живе свій персональний Люцифер. Який іде проти мирної нашої натури, що прагне бути з усіма, робить нас "іншими", романтичними "не такими, як всі", розриваючи нас на Небо і Землю.
В середині кожного з нас стоїть велике, на повний зріст дзеркало, яке точно відбиває, всю нашу сутність, тільки абсолютно навпаки.
І ти вчишся жити з цим. Або вчишся робити вигляд, що все нормально.
Комусь щастить вдало грати на своїх контрастах і він стає найвідомішим британським письменником, наприклад.
А комусь не щастить, і через це вона спочатку спонтанно йде молитися в православну церкву, хоча сама успішно вже довший час (не) сповідує іншу віру, а потім п’є вино і плаче під спів чоловіка, який помер.

ранок

Ранок. Насправді він неймовірно давить,тисне на тебе усією своєю ранковою сутністю,наче товща морської води,а ти на дні.
Хочеш ти цього чи ні,але мимовільно виникає бажання увімкнути якесь ранкове шоу,поснідати нормально і йти робити справи. Начебто все як треба,але,якшо задуматись,то помітиш,що ці благородні поривання нав'язані фільмами,рекламою,можливо,старими спогадами і ще чимсь,ну точно,чужорідним для твоєї природи і звичок,вироблених роками.
Так от,ранок ненав'язливо тисне,навіть нагадує про осінь,намагаючись відродити звичку починати жити(читай:діяти і все,шо під падає під вислів "шось РОБИТИ") тоді,коли починає більшість,але я не піддаюся на ці антипрокрастинаційні провокації. Я сильна. Я тримаюсь.

я не вмію підбирати заголовки

Як діяти,коли ну дуже хочеться сховати голову в пісок

А він вже весь пішов на будівництво замків?

Коли хочеться замовкнути,зникнути і стертись з пам’яті,але ти вже біля мікрофону. І повний зал.

Кому жалітись,коли хочеться видалити свій аккаунт,

Але в житті немає функції «вийти»?

Якому оператору подзвонити,коли ти не тягнеш свій тарифний життєвий план і хочеш його відключити?

Як втриматись від спокуси пострибати на підвіконнику,

Адже вільних скакалок нема,а пострибати дуже хочеться?

Та ні,насправді все чудово.

Це саме той прекрасний період в житті,коли все смакує добре,завдяки твоїм власним смаковим рецепторам,які ще покращують і роблять яскравішим будь-що.